Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидію корупції» від 07.04.2011 суб'єктами, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції є:

1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.

3. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України.

4. Координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України і діє відповідно до вимог, встановлених законом.

5. Спеціально уповноважені суб'єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі - спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції).

Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, підрозділи внутрішньої безпеки митних органів, якщо інше не передбачено законом.

Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

6. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках - у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.

7. Посадові і службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.

Закон кваліфікує насильство у сім’ї (родині), як будь-які навмисні дії фізичної, сексуальної, психологічної або економічної спрямованості одного члена родини стосовно іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена родини як людини і громадянина, завдають йому морального збитку, шкоди його фізичному або психічному здоров’ю. Відповідно до цього визначення насильство у сім’ї — це насильство, що відбувається між чоловіком та дружиною, які перебувають у шлюбі; батьками та дітьми незалежно від віку; батьками одного з подружжя та іншим членом подружжя, що не є їх дитиною (тобто між тестем або тещею та зятем, між свекром або свекрухою та невісткою); особами, які не мають вищезазначених зв’язків або їх втратили, але ведуть разом спільне господарство і проживають в одному ізольованому житловому приміщенні.

Жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б’є чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти... 

Поширення проявів насильства і жорстокості у сім’ї не ли­ше руйнує  гармонію і злагоду в родині, спричиняє сімейне неблагополуччя, а й виступає однією з передумов злочинності в суспільстві загалом. Ця проблема небезпечна тим, що від неї страждають діти. Страждають як від насильства у ставленні до дитини, так і спостерігаючи за насильством у своїй сім’ї,  а у майбутньому — переносять цей негативний досвід у власне життя. Тому зрозуміло, що насильство в сім’ї є суспільною проблемою, яка повинна вирішуватися на рівні держави.

Тривалий час у суспільстві замовчувалися факти та наслідки протиправних дій у родинах, вважалося неприпустимим розголошення внутрішніх стосунків у сім’ях. Нині існує дійсна можливість запобігти розповсюдженню жорстокості та насилля. Для цього  створені спеціальні заклади, куди можна звернутися потерпілим. Інформаційне за­без­печен­ня висвітлення про­блеми також сприяє зверненням до правоохоронних організацій громадян, які опинилися у скрутних обставинах.  Досить багато людей, які зазнають насильства, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Хочеться нагадати, що допомогу потерпілим від насильства можуть надати у міліції — у службі дільничних інспекторів чи кримінальної міліції у справах дітей,  а також заклади охорони здоров’я, центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служба у справах дітей. Працівники цих органів та служб нададуть інформаційну, психологічну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства у сім’ї. На захисті прав та інтересів дітей, які потерпають від насилля, стоїть служба у справах дітей.

Просити захисту дитина може у працівників служби у справах дітей, притулку для дітей, соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, де її зобов’язані вислухати та вжити необхідних заходів щодо захисту прав, свобод та законних інтересів.

 Але також очевидно, що самих законів для вирішення проблеми домашнього насильства недостатньо. Не менш важливо змінити менталітет суспільства, ставлення людей до себе, до власної гідності. Думається, цього можна домогтися тільки завдяки комплексним просвітительським програмам, розповсюдженню інформації про права людини, механізмів її захисту, інформації про успішні випадки захисту прав у суді, запровадження практики звернення по допомогу до психолога.

     Отже, не залишайтеся з бідою наодинці — звертайтесЯ по допомогу! Вихід є завжди — треба лише прагнути  його знайти.