Найважливішим з природних прав є право на життя. Це природне право передусім містить принципи, які забезпечують фізичне існування людини і людства в цілому, тобто право на мир. Декларацією про право народів на мир, яка схвалено Генеральною Асамблеєю ООН 12 листопада 1984 року зазначено: «Генасамблея переконана у тому, що життя бех війни слугуватиме основою повного здійснення прав і свобод людини, що в ядерний вік встановлення міцного миру на Землі є щонайпершою умовою збереження цивілізації, людства і його існування». Сучасні держави закріплюють право на мир у своїх конституціях – правових актах найвищої правової сили.

     Сучасне розуміння права на життя наполягає скасуванні смертної кари. Зокрема, від смертної кари відмовились, або не застосовують її фактично, понад 80 держав світу. До них належать 13 штатів США, деякі країни Латинської Америки (Венесуела, Коста – Рика, Бразилія, Мексика, Колумбія), 40 держав – членів Ради Європи.

      Згідно зі ст. 1 шостого протоколу Європейської конвенції з прав людини: «Смертна кара скасовується. Жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена».

       Загальна декларація прав людини 1848 року серед невід’ємних природних прав людини називає також право приватної власності: «Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна». Право приватної власності визнається у конституціях майже всіх сучасних держав.

 

Провідний спеціаліст МРУЮ

Аліна Шабліста