Історія боротьби з
насильством щодо жінок як міжнародна проблема - це історія злиття двох
напрямків правового захисту: прав людини і прав жінок. Результати активності
жіночого руху на міжнародному рівні відобразилися у хронології конференцій, у
текстах декларацій і конвенцій ООН, резолюцій регіональних міжнародних
організацій, інших міжнародних документів останніх десятиріч, серед яких перш
за все слід виділити Конвенцію ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації
стосовно жінок (Жіночу Конвенцію).
Активність
міжнародного руху по боротьбі з насильством щодо жінок, а також
міжнародно-правові зобов’язання, які взяли на себе держави, сприяли
актуалізації цієї проблеми на національному рівні. Україна стала однією з
небагатьох держав колишнього СРСР, що відреагували на рух із захисту прав жінок
змінами у своїй державній політиці.
У результаті плідної
співпраці парламентарів України з активістами жіночого та молодіжного руху
України був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від
15.11.01 - перший серед країн СНД та Східної Європи комплексний нормативний
акт, спрямований на запобігання цьому соціально негативному явищу. Вищеназваний
Закон визначає правові й організаційні основи попередження насильства в сім’ї,
органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження
насильства в сім’ї. Закон набув чинності з 19.03.02 — через три місяці з
моменту його офіційного опублікування.
Особливо слід
підкреслити, що Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»
зорієнтований саме на попередження цього негативного явища на його початковій
стадії, поки конфлікт між сторонами не призвів до непоправних наслідків. У
разі, коли насильство в сім’ї мало місце, члени сім’ї, винні в його скоєнні,
притягуються до кримінальної, адміністративної або цивільно-правової
відповідальності згідно з чинним законодавством. Інноваційний характер Закону
України «Про попередження насильства в сім’ї», необхідність розроблення
механізму застосування його положень на практиці зумовили підготовку
Науково-практичного коментарю до Закону України «Про попередження насильства в
сім’ї».
Насильством в сім’ї,
відповідно до статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»,
визнаються будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи
економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена
сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як
людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи
психічному здоров’ю. Таким чином, можна виділити наступні обов’язкові ознаки
насильства в сім’ї:
1) особами, що страждають від сімейного насильства,
можуть бути тільки члени сім’ї (тобто цей Закон не поширюється на сусідів,
співмешканців, у тому числі розлучених осіб, що продовжують спільно проживати,
осіб, що зустрічаються, але не перебувають у шлюбі тощо);
2) діяння насильника повинне бути протиправним (тобто
суперечити нормам чинного законодавства);
3) діяння призвело або могло призвести до порушення прав
члена сім’ї як людини та громадянина;
4) вина насильника повинна виявлятися у формі умислу, а
не необережності.
Спеціаліст 1 категорії Миколаївського РУЮ В.М. Дмитречко
| 
