На сьогоднішній день громадянство є основним правовим взаємозв’язком особи і держави. Саме громадянство встановлює стійкий правовий зв’язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов’язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визначає правову належність особи до певної держави, з чого й випливає обов’язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина як на національній, так і за її межами, а в свою чергу громадянин зобов’язаний дотримуватися законів держави і виконувати обов’язки, встановлені державою.
Способи набуття громадянства
Щодо способів набуття громадянства, то закони різних держав світу базуються на принципах «права крові» або «права грунту». Згідно з принципом «права крові» дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Згідно ж з принципом «право грунту» дитині надається громадянство держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків. Набуття громадянства за «правом крові» у правовій доктрині і законодавстві України та деяких інших держав називають набуттям громадянства «За походженням», а за «правом грунту» - «за народженням». Принцип «права крові», як правило застосовується у поєднанні з принципом «права грунту»: діє змішана система.
Також світовою практикою передбачено і індивідуальне прийняття до громадянства за проханням заінтересованої особи. Таке прохання приймається до розгляду уповноваженими державними органами лише через певний строк проживання у даній країні, зокрема у США, Австралії, Франції та нашій державі такий термін становить 5 років, в Англії – 7, Іспанії -10.
Така вимога додержання строків натуралізації (укорінення) від 5 до 10 років закріплена 1961 року в Конвенції ООН щодо скорочення без громадянства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство» в нашій державі визначаються такі умови прийняття іноземців або апатритів до громадянства України:
v Визнання та дотримання Конституції України та законів України;
v Зобов’язання прийняти іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві;
v Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років;
v Отримання дозволу на постійне проживання в Україні;
v Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;
v Наявність законних джерел існування.
Не можуть набути громадянства України особи, які чинили злочин проти людства або насильницькі дії проти національної державності України, були засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Порядок натуралізації має дозвільний характер і встановлюється нормами національного права.
Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принципом поваги прав людини процедура трансферту (автоматичну зміну громадянства осіб у зв’язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої) здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населення дає свою згоду на перехід території до іншої держави і тим самим – на зміну громадянства.
Втрата громадянства
За національним правом більшості держав світу підставами втрати громадянства є:
Експатріація – вихід з громадянства за власним бажанням. Згідно з законодавством Англії, США і ряду інших держав для експатріації не потрібно дозволу державних органів – вона здійснюється за односторонньою заявою про відмову від громадянства. У Франції свобода експатріації існує лише для осіб, які набули громадянства Франції за «правом крові» за кордоном. У Німеччині свобода експатріації обмежена для державних службовців, суддів, військовозобов’язаних, які не відбули строкової служби. В Японії, Ірландії, Австрії та України існує дозвільна система експатріації: у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов’язання перед державою, майнові зобов’язання, з якими пов’язані істотні інтереси громадян чи організацій.
Денатуралізація – примусове позбавлення громадянства, набутого в результаті натуралізації. Денатуралізація базується на концепції недостатньої усталеності зв’язку натуралізованого громадянина з його новою батьківщиною. Тому законодавство деяких держав встановлює умови, за яких акт натуралізації скасовується. Наприклад, натуралізований аргентинець за рішенням суду втрачає громадянство у разі «перебування за кордоном два роки» або за «нанесення шкоди уряду Аргентини». Громадянство України втрачається внаслідок виявлення факту подання неправдивих відомостей або фальшивих документів під час натуралізації.
Денаціоналізація – примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його за правом народження.
Так, громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, поліції, юстиції або до інших органів державної влади в іноземній державі без згоди на те державних органів України.
Провідний спеціаліст МРУЮ
Аліна Шабліста
| 
