16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.

 Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:

I. Самовизначення української нації
II. Народовладдя
IIІ. Державна влада
IV. Громадянство.
V. Територіальне верховенство
VI. Економічна самостійність
VII. Екологічна безпека
VIII. Культурний розвиток
IX. Зовнішня і внутрішня безпека
X. Міжнародні відносини

 Основні положення Декларації:

• народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;
• закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;
• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;
• виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;
• самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;
• миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;
• визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;
• гарантія права на вільний національно-культурний розвиток;
• необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

 Декларацією визнано право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів.

Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини.

Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України.

Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів — «Екологічна безпека» — передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС.

Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.

Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тім, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом  століть.

Дата прийняття Декларації державний суверенітет України була оголошена Днем незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день в 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України й остаточно вивела державу зі складу СРСР.

У період з 1989 до 1991 роки майже всі республіки СРСР прийняли декларації про державний суверенітет. У березні 1991 р. був проведений всесоюзний референдум, на якому більшість населення проголосувало за збереження СРСР. Втім, Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдова та Вірменія, які на той момент оголосили про свою незалежність або перехід до незалежності, не брали участь у референдумі.