Спадкування — це перехід прав та обов'язків ( спадщини ) від померлої особи (спадкодавця ) до інших осіб ( спадкоємців). Цей процес розпочинається у зв'язку зі смертю людини і закінчується оформленням свідоцтва про право на спадщину. Спадкування можна розглядати як прийняття прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві.

За ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Поняття заповіту та вимоги до нього.

Заповіт – це розпорядження особи щодо належного їй майна у випадку її смерті, написаний у встановленій законом формі. За юридичною природою заповіт — односторонній правочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлення тільки однієї особи - - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, а це означає, що ніхто не може скласти заповіт від імені іншої особи. Треба мати на увазі і те, що право на заповіт має лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто особа, яка досягла повноліття, а також той неповнолітній, хто набув повної дієздатності у зв'язку із реєстрацією шлюбу чи записом його батьком, матір'ю дитини, а також той, кому було надано статус особи з повною дієздатністю у зв'язку із працею за трудовим договором, бажанням займатися підприємництвом.

Якщо заповідач не може підписати заповіт, він може бути підписаний іншою особою за його дорученням.

Підпис іншої особи на тексті заповіту посвідчується нотаріусом або іншою посадовою особою в присутності не менше двох свідків із зазначенням причин, з якої заповіт не може бути власноручно підписаний заповідачем.

Цивільним кодексом України до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, оскільки заповіт -- це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлено такі ж умови дійсності, як і до будь-якого договору, а саме:

 • заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

 • заповіт повинен бути складений у формі, визначеній законом;

 • зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Види заповітів:

Залежно від змісту заповіту та характеру волевиявлення заповідача доцільно визначити такі види заповітів:

 1) частковий заповіт, яким охоплена не вся спадщина, а лише її частка (ст. 1236 ЦК);

 2) натуральний заповіт, коли кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача;

 3) пропорційний заповіт, коли частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними;

 4) змішаний заповіт, коли частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі.

До змішаних можна віднести й натуральні заповіти, коли частина майна залишиться не заповіданою.

 5) заповіт з умовами: із заповідальним відказом (ст.1237-1239 ЦК); з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст.1240 ЦК); з умовою (ст.1242 ЦК); з встановленням сервітуту (ст.1246 ЦК);

 6) заповіт з підпризначенням спадкоємців (ст.1244 ЦК);

 7) заповіт з позбавленням прав на спадкування (ст.1249 ЦК): з вказівкою причин усунення від права на спадкування; без зазначення причин усунення від права на спадкування; шляхом незазначення в заповіті.

 За суб'єктним складом можна виділити такі види заповітів: особистий заповіт (ст.1233 ЦК); заповіт подружжя (ст.1243 ЦК).

За особливостями процедури посвідчення заповіту можна виділити: секретний заповіт (ст.1249 ЦК); заповіт з участю свідків (ст.1253 ЦК).

За характером розпоряджень заповідача можна рекомендувати заповідачеві посвідчити заповіт:

1)    із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК);

2)    з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК).

Обмеження прав спадкоємця за заповітом:

Слід зазначити, що право спадкоємця за заповітом може бути обмежене лише у випадках, визначених статтею 1241 Кодексу. Так, відповідно до зазначеної статті Кодексу:

Малолітні,  неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують,   незалежно від змісту заповіту,  половину частки,  яка належала   б   кожному   з  них  у  разі  спадкування  за  законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у  спадщині  може  бути  зменшений судом   з   урахуванням   відносин   між   цими   спадкоємцями  та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов'язкової частки у спадщині  зараховується  вартість речей   звичайної   домашньої   обстановки   та  вжитку,  вартість заповідального відказу,  встановленого на користь особи,  яка  має право  на  обов'язкову  частку,  а  також  вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження,  встановлені  у  заповіті для  спадкоємця,  який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні  лише  щодо  тієї  частини  спадщини,  яка  перевищує  його обов'язкову частку.

Підготував: спеціаліст 1 категорії Миколаївського РУЮ Дмитречко В.М.