Насильство в сім'ї: проблема не тільки родини, а й усього суспільства

Одним із основних принципів побудови правової держави є забезпечення реалізації системи гарантованих Конституцією прав і свобод людини та громадянина, охорони життя, здоров’я кожного члена суспільства, його честі і гідності, недоторканості і безпеки.

Елементом збереження гуманності суспільства за всіх часів був інститут сім’ї. Крім того, сім’я, виступаючи як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до «оригіналу» моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. Проте нерідко взаємини у сім’ї набувають форму конфліктної взаємодії, в межах якої конфліктна ситуація вирішується у насильницький спосіб.

Незважаючи на те, що сімейне насильство, переважно, не виявляє себе видимими ознаками, масштаби явища стають дедалі більшими. За даними різних досліджень, близько 70% жінок зазнають різноманітних форм сімейного насильства.

До 35 відсотків неповнолітніх систематично застосовуються жорстокі форми покарання. Значна кількість усіх випадків зґвалтувань відбувається в сім’ї. Більше третини усіх навмисних убивств і злочинів із нанесенням тяжких тілесних ушкоджень скоюються в сім’ї. І дані статистики свідчать про позитивну динаміку насильницьких злочинів, що чиняться на сімейно-побутовому ґрунті.

Насильством у сім’ї вважаються будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї у ставленні  до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Одними з основних форм насильства у сім’ї є фізичне, сексуальне та психологічне насильство.

Виділяють наступні моделі насильства в сім’ї:

психопатичні моделі, що центруються на схильності до насильства дорослих (алкоголь, наркотики, низька самооцінка, комунікативна некомпетентність, соціальна ізольованість, соціальні, психологічні і психіатричні проблеми, депресивність, відсутність самоконтролю, суїцидальні схильності, агресивність, рання вагітність матері, втрата дитини та ін.) і дітей (недоношеність, хворобливість, небажаність, фізичні і психічні недоліки та ін.);

соціальні моделі, що пояснюють насильство зовнішніми (соціальними) чинниками і умовами – такими, як бідність, низький рівень доходів, безробіття, соціальна ізоляція і закритість сім’ї, перенаселеність, низький освітній і культурний рівень і т.п.;

психосоціальні моделі, котрі прагнуть інтегрувати психологічні і соціальні чинники насильства.

У даних моделях чинники насильства поділяються на структурні, ситуативні і комунікативні, причому саме комунікативні чинники є ключовими і визначаючими прояви насильства в сім’ї: особливості міжособових взаємодій є або «інгібітором», або «каталізатором» дії структурних і ситуативних чинників насильства.

Попередження насильства в сім’ї – це складна система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї.

Проблема насильства в сім’ї є однією з найактуальніших сьогодні для українського суспільства. Вона привертає до себе увагу громадськості, ЗМІ та держави в цілому.

Для протидії та запобігання цьому негативному явищу одним з напрямків державної політики у соціальній сфері є вироблення ефективних механізмів протидії насильству в сім’ї. Кабінетом Міністрів України затверджено розпорядженням від 1 грудня 2010 року, № 2154-р план заходів з проведення Національної компанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року.

Дані заходи затверджені з метою удосконалення системи запобігання насильству в сім’ї та створення дієвої системи надання допомоги жертвам насильства, а також удосконалення системи надання допомоги сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, їх соціального супроводу, зменшення кількості злочинів, пов’язаних із насильством у сім’ї