Найбільш потерпають у суспільстві від насильства, як правило, жінки. Останнім часом світове співтовариство приділяє цій проблемі багато уваги: зокрема, прийнято Декларацію про ліквідацію насильства щодо жінок.

Проблема насильства щодо жінки є надзвичайно актуальною в Україні. Без подолання цього згубного явища у суспільстві неможливо створити сприятливі умови для самореалізації людини, вільного її волевиявлення, розвитку паритетної демократії, реалізації принципу рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків.

Через відчуття, сорому, яким супроводжуються будь-які види домашнього насильства, а також певні традиції жінки стримуються повідомляти про акти насильства щодо них. Відтак зменшується кількість зареєстрованих фактів подібних злочинів, ускладнюється процедура захисту жінок.

Розрізняють насильство в сім'ї та насильство в суспільстві. Обидва види насильства поділяють у свою чергу на фізичне, статеве, психологічне. Насильство в сім'ї може набувати таких форм, як нанесення побоїв, сексуального примусу дівчат, зґвалтування жінок, надмірної фізичної експлуатації, постійних образ та знущання. Насильство в суспільстві — це різні форми зґвалтування, статевого домагання та залякування на роботі, у навчальних закладах та інших громадських місцях, торгівлі жінками; примушування до повійства.

Ініціаторами насильства у сім'ях є переважно чоловіки. Вони порівняно з жінками більш схильні до здійснення тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї). Насильство, здійснюване чоловіком, потенційно більш небезпечне для об'єкта насильства. Чоловік може завдати жінці тяжких тілесних ушкоджень. Акти насильства, вчинені чоловіком, мають тенденцію повторюватися. Часто вони скоюються стосовно вагітних жінок.

Жінка набагато більше залежна від сімейних обов'язків. Часто вона позбавлена альтернативи свого існування і змушена миритися з насильницькою поведінкою чоловіка. Щоправда, ініціатором сімейного насильства може виступати й сама жінка, хоч таких випадків втричі менше. Проте наявність у жінки схильності до насильства примушує переглянути традиційне сприйняття цього явища як суто жіночої проблеми.

Важко переоцінити значення сім'ї і дітей у житті кожної жінки. Хороша сім'я зі стабільними стосунками і здорові діти для більшості жінок є символом власного щастя і добробуту. В умовах економічної та соціальної кризи саме сім'я мала б стати для людини надійним притулком, захистом від зовнішніх стресів, саме в сім'ї вона мала б знаходити підтримку й опору в житті. Однак реальна ситуація, ж засвідчують дані опитування, на жаль, є іншою. Найбільша кількість конфліктів виникає саме в сім'ї: між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, Сім'я виявилася більш конфліктним середовищем, ніж вулиця, транспорт, сфера професійної діяльності. Деякі конфлікти в сім'ї завершуються прямим посяганням на недоторканність та фізичним насильством щодо жінок (побої, тілесні ушкодження тощо). Отже, саме сім'я під час суспільних криз стає місцем, де людина висловлює своє невдоволення життєвими негараздами, скаржиться, виявляє свої негативні емоції.

Проблема домашнього насильства протягом тривалого часу замовчувалася і не знаходила адекватного відображення у засобах масової інформації. Тому в свідомості людей міцно вкорінився ряд стереотипних уявлень (міфів) про причини та особливості прояву актів насильства щодо жінок, у тому числі насильства сімейного. На прикладі п'яти інтерв'ю, взятих у жінок, які зазнали чи зазнають фізичного насильства з боку чоловіків, розглянемо деякі з міфів про домашнє насильство.

Міф перший говорить, що домашні суперечки та бійки притаманні неосвіченим, бідним людям, що належать до нижчих верств населення, наприклад бомжам. Насправді насильство над жінками не має ні соціальних, ні національних меж, воно трапляється в усіх соціальних верствах і групах.

Усі п'ять опитуваних жінок мають високий рівень освіти: одна — середню спеціальну і чотири — вищу. У двох з п'яти випадків причиною насильства були ревнощі чоловіка до "роботи" жінки, до її соціального і професійного оточення. Ось як змалювала таку ситуацію одна з жінок: "Йому не подобатись моя спеціальність. Він завжди боявся, що я перебуватиму серед людей і знайду собі іншого чоловіка. Не довіряв зовсім". Інший чоловік наполягав на тому, щоб дружина "залишила свою роботу, бо бачив, що там працюють молоді чоловіки".

Очевидно, що основою насильства щодо цих жінок, було неприховане бажання контролю над ними з боку їхніх чоловіків. Невпевненість у собі, комплекс неповноцінності спричиняли агресивне ставлення.

Якісний аналіз проведених інтерв'ю показав, що не всі опитувані жінки здатні усвідомити приховані причини агресивної поведінки чоловіка і схильні пояснювати акти насильства радше жорстокістю та алкоголем, ніж внутрішнім бажанням чоловіків панувати над жінкою та контролювати її життя.

Другий міф про насильство — це уявлення про те, що воно породжене новими соціальними і економічними умовами, стрімким темпом нашого життя, численними стресами, які переживає сучасна людина, і що раніше випадки агресивної, насильницької поведінки траплялися рідше. Насправді звичай бити дружину так само старий, як і сам шлюб. Домашнє, як і інші форми насильства щодо жінок, має давню історію. До того ж, цей звичай санкціонувався законодавством багатьох країн та традиціями народів. Агресивна, жорстока поведінка щодо жінок у сім'ї доволі часто успадковувалася синами від батька.

Третій міф про насильство — це думка про те, що якщо жінку б'ють, то вона на це заслуговує. Насправді ж насильники втрачають самоконтроль насамперед через причини внутрішнього психічного та психологічного характеру, а не внаслідок хибної поведінки або вчинку жінки. Побоюючись, що її вважатимуть "поганою" дружиною (даремно чоловік не бив би!), жінка часто приховує від навколишніх, інколи навіть від батьків факти насильства. Воно стає своєрідним табу сімейного життя, про яке не можна говорити, а відтак, й вживати будь-яких заходів до його усунення та викорінення.

Поширення у масовій свідомості патріархального міфа про те, що фізичним покаранням можна вплинуги на поведінку жінки і примусити її "слухатися" чоловіка, примушує поглянути на проблему насильства щодо жінок як на велику соціальну проблему. Адже вона породжена традиційними стереотипами щодо чоловічого та жіночого начала, які прищеплюються людям ще змалечку. Певна частина суспільства й досі пов'язує шлюб з автоматичним набуттям чоловіком права власності на жінку.

Всі інтерв'ю переконливо підтверджують теорію, висунуту 1981 р. американською дослідницею Хартманн: сутність сімейних стосунків полягає в усвідомленні того факту, що сім'я — місце боротьби, де економічні інтереси кожного вступають у суперечність з інтересами інших членів сім'ї. Особливо часто ці зіткнення інтересів відбуваються з приводу розподілу матеріальних благ (особливо грошей), а також під час розподілу домашніх обов'язків. На жаль, вітчизняною наукою, зокрема соціологією, ці проблеми сім'ї не вивчалися. Деякі дослідження свідчать, що гроші та їх розподіл взагалі не фігурували серед причин сімейних конфліктів та розлучень, Як правило, питання про розподіл грошей між подружжям, а також про те, на кого особисто і скільки витрачається коштів, до анкети взагалі не вводилися.

Очевидно, необхідно вивчати та наслідувати досвід західних країн, де останнім часом активно розбудовуються мережі центрів допомоги дітям та жінкам, що зазнають сексуального насильства. Як правило, ці центри утримуються на спонсорські кошти та завдяки діяльності ентузіастів — громадських працівників. Реабілітаційні центри реально допомагають жінкам та дітям, а також проводять велику профілактичну роботу щодо запобігання різним формам насильства, пропагують різноманітні засоби боротьби з ним.

Спеціаліст 1 категорії Миколаївського РУЮ                                                          Дмитречко В.М.