Як відомо,  корупція  є  однією  із  найнебезпечніших  загроз правам людини, демократії,  правопорядку, чесності та соціальній справедливості, вона перешкоджає  економічному розвиткові та загрожує належному і справедливому функціонуванню  країн,  має негативні  фінансові наслідки для громадян,  компаній і держав, а також для міжнародних установ. На сьогоднішній день в нашій державі здійснюється  низка заходів у сфері запобігання та протидії корупції, більша частина з яких направлена саме на запобігання корупції, як і в більшості країн Європи.

Одним із основних  напрямів у сфері запобігання корупції  виявлення корупційних ризиків, які можуть виникнути в  діяльності державних  службовців,  а також усунення умов та причин виникнення цих ризиків. Вказані корупційні ризики постійно досліджуються  науковцями та   громадськими   організаціями у різних  сферах державного управління. При цьому,  за поширеністю  корупційні  ризики  в  діяльності державних службовців можна розташувати в такому порядку:

     – недоброчесність державних службовців;

     – виникнення конфлікту інтересів;

     – безконтрольність з боку керівництва;

     – наявність дискреційних повноважень.

Слід звернути  увагу на те,  що перше місце серед корупційних ризиків не випадково посідає недоброчесність  поведінки  державних службовців. Етично-психологічні аспекти   та   соціально-правові  фактори мають досить великий вплив на сумлінність державних службовців при виконанні   останніми  посадових  обов’язків, оскільки державний службовець завжди  приймає  рішення  у  першу  чергу  на  підставі власного досвіду, психологічного відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись  на  особистих  переконаннях  і  персональному соціально-матеріальному становищі. До того ж, під час добору осіб на посаду державного службовця одним із вагомих критеріїв є,  зокрема,  така  моральна  риса,  як доброчесність (чесність, моральність, добропорядність). Ще одним  з не менш суттєвих корупційних ризиків є виникнення конфлікту  інтересів,  тобто  наявність  реальних  або  таких,  що видаються реальними, суперечностей між приватними інтересами особи та її службовими  повноваженнями, які можуть вплинути на об’єктивність  або  неупередженість  прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Розглядаючи зазначені  питання,  слід нагадати низку положень міжнародних  актів,  які   спрямовані   на   встановлення правил доброчесної поведінки.

Зокрема, це  стаття  8 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції ( 995_c16 ), яка встановлює вимогу щодо розробки та прийняття  країнами  -  учасницями  Кодексів  поведінки  державних посадових осіб,  а також рекомендацію щодо запровадження заходів і систем, які:

– сприяють тому,  щоб  державні  посадові  особи  повідомляли

відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо

під час виконання ними своїх функцій;

– зобов’язують  державних посадових осіб надавати відповідним

органам  декларації,  inter  alia,  про  позаслужбову  діяльність,

заняття, інвестиції, активи та про суттєві дарунки або прибутки, у

зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів  стосовно  їхніх

функцій як державних посадових осіб;

– встановлюють відповідальність державних посадових осіб, які

порушують кодекси або стандарти.

Варта також  уваги Рекомендація Ради Організації економічного співробітництва  і  розвитку  по  покращенню  етики  поведінки  на державній службі, прийнята 23 квітня 1998 року, яка встановлює, що етичні  норми  для  державної  служби   мають   бути   чіткими   і зрозумілими.  Державні  службовці повинні знати основні принципи і норми,  якими вони мають послуговуватися в повсякденній роботі, та межі допустимої поведінки. Цього можна   досягнути  шляхом  постійного  інформування  та викладення зазначених етичних норм і принципів  державної  служби. Зокрема,  це кодекс доброчесної поведінки,  що дозволить досягнути єдиного розуміння зазначених принципів і норм як  на  всіх  рівнях державного управління, так і більш широких колах суспільства. Крім того,  етичні  норми  мають  бути відображені в правовій системі, яка є основою для доведення мінімальних обов’язкових норм і  принципів  поведінки  до  відома  кожного державного службовця. Закони та нормативні акти можуть та повинні створювати основу  для здійснення  керівництва,  розслідування,  дисциплінарних заходів судового переслідування. Державні службовці повинні знати свої права та обов’язки  при виявленні  ними  фактичних  або  можливих  правопорушень  у  сфері державної служби.  З цією метою для таких  ситуацій  повинні  бути передбачені  чіткі  правила і процедури,  яких мають дотримуватися державні службовці та  посадові  особи,  та  офіційно  затверджена ієрархія  відповідальності.  Державні службовці також мають знати,який  захист  їм  надаватиметься  у  разі  виявлення  ними   таких правопорушень. Процес прийняття  рішень  має  бути прозорим та відкритим для ретельного  його  розгляду.  Суспільство  має  знати,  яким  чином державні  інститути  розпоряджаються  даними  їм  повноваженнями і ресурсами.  Інформаційна прозорість може бути  підкріплена  такими заходами,  як застосування систем розкриття відомостей та визнання ролі активних та незалежних засобів масової інформації. Керівники повинні   демонструвати   та   заохочувати   етичну поведінку,  зокрема,  шляхом  створення  адекватних  умов  роботи, надання дієвої оцінки показників роботи. Умови державної  служби  і  робота  з  кадрами  також   мають заохочувати   етичну   поведінку   (умови   прийняття  на  роботу,перспективи   просування   по   службі,   можливості    підвищення кваліфікації,  адекватна оплата праці та політика у сфері роботи з кадрами).

В рамках державної служби  мають  діяти  адекватні  механізми підзвітності.  Державні  службовці  мають  бути  підзвітні не лише керівництву,  а  і  суспільству.  Засоби  реалізації  підзвітності можуть   бути   як  внутрішніми  по  відношенню  до  установи  або відомства, так і діючими у масштабах усього державного апарату.

Для боротьби з неправомірною поведінкою  мають  передбачатися відповідні процедури та санкції.  Тобто необхідно створити надійні процедури  та   ресурси   для   відслідковування,   доповіді   про розслідування випадків порушення правил державної служби,  а також співрозмірні адміністративні або дисциплінарні санкції.

Спеціаліст 1 категорії       МРУЮ                                                                                               В.М. Дмитречко