11 вересня виповнилось 16 років від моменту набрання чинності Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в Україні.

За час дії Конвенції ратифіковано 14 протоколів, які розширили діапазон прав і свобод та удосконалили механізм їх захисту. Конвенція та Протоколи до неї за юридичною природою є обов’язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему міжнародно-правового нагляду за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

Після ратифікації Конвенція стала частиною національного законодавства відповідно до статті 9 Конституції України та запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи.

Окрім захисту прав людини і основоположних свобод Конвенція також встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров’я та моралі суспільства, прав і свобод інших людей чи запобігання злочинам або заворушенням країни-учасниці можуть обмежувати права людини. Однак таке право держав також не є абсолютним. За жодних обставин не можуть бути порушені зобов’язання держави поважати право особи на життя, обов’язки щодо заборони катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону.

Одним із найсуттєвіших практичних наслідків ратифікації Конвенції Україною є те, що будь-яка фізична чи юридична особа має можливість звернутися за захистом безпосередньо до Європейського суду з прав людини у разі, якщо вона вважає, що держава порушила її права, закріплені в Конвенції та протоколах до неї, і якщо засоби національного захисту від такого порушення не були ефективними. Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини, є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.

Матеріал взято із http://www.minjust.gov.ua/news/44175