Як казав Аристотель, «кожна сім'я – частина держави».Але насильство в сім ї набуло таких масштабів і глибин, що вже занадто загрожують безпеці особи, суспільства та держави загалом.

 Насильство в сім'ї – явище не специфічно українське, а загальне, можливо, навіть світове.

Жорстоке поводження із дітьми в сім'ї не така вже й рідкість. Часто плутаючи методи ви ховання із  звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення, малюки не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе винними навіть не намагаються захиститись. Але в суспільстві не прийнято казати про такі речі. Дуже часто один з батьків просто спостерігає за знущанням над своєю дитиною. Та насправді ця форма насильства існує у побуті дуже давно і поширена серед представників різних національностей, різного соціального та фінансового статусу, у сім’ях з різними світоглядами, світосприйняттям, релігійними вбачаннями.

Однією з причин загострення проблеми домашнього насильства над дітьми є соціально-економічна нестабільність у суспільстві. За даними статистики в Україні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де немає когось з батьків, або ж батьки знаходяться у постійних пошуках роботи. Із них – близько 60 тисяч сімей, де проживає 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними.

Дуже часто жорстоке поводження з дітьми це результат того, що самі батьки страждали від  насильства у дитинстві. Намагаючись виправити свої помилки, вони використовують своїх дітей; іноді батьки не знають інших шляхів «виховання», бо у своїй родині бачили тільки це. Найжахливіше те, що це може повторюватися багато поколінь.

Інша причина – раннє батьківство. У деяких батьків ще не сформувалося почуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в різних ситуаціях, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом - образами чи побиттям. Такі батьки часто не сприймають всерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати свої істинні почуття, їм важко поважати свої дітей як окремих особистостей зі своєю власною свободою. Вважаючи дітей причиною своїх проблем, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють, зневажають. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб задоволення власних егоїстичних потреб, не усвідомлюючи при цьому, якої шкоди завдають своїм дітям. Такі діти страждають від психологічних травм.

Часто батьки впевнені в тому, що такий стиль виховання корисний для дитини, для їх же добра. Вони або не хочуть зіпсувати дитину, або виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе виховання.

Як вже зазначалося, однією з причин насильства над дітьми є неправильне поводження з батьками, коли ті самі були малими. Як наслідок виникає ще одна причина: поводячись так зі своїми дітьми, вони намагаються довести, що їхні батьки справді їх любили; їм важко подивитися в обличчя факту, що батьки не любили і, можливо не могли любити їх так сильно, як вони мали  втому потребу. Практично кожна травмована дитина дає собі таємну клятву в тому, що ніколи так не буде поводитися зі своєю дитиною, не буде казати образливих слів, бити, принижувати їх.  Але найжахливіше те, що майже всі, ставши дорослими, в ситуації сімейного конфлікту переконуються, що порушують цю клятву, говорять або роблять свої дітям саме те, що робили їм, і часто використовують ті самі методи або ті  самі слова.

Підготував

Спеціаліст 1 категорії Миколаївського РУЮ                                                        Дмитречко В.М.