Загальні засади конституційного статусу - 1 Липня 2011 - офіційний сайт Миколаївського районного управління юсти

Загальний конституційний статус – єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, а всі інші – похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі – це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи, у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає: норми Конституції України, пов’язані з визначенням незалежності до громадянства та регулювання відносин з приводу громадянства; норми Конституції України, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи тощо); юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України, права, свободи та обов’язки.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов’язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.

Конституційний статус громадянина – це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і „залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб.

Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права: громадянства України; загальної правосуб’єктивності громадян України; основних принципів статусу людини та громадянина; основних прав, свобод, законних інтересів і обов’язків; гарантій прав і свобод; правового статусу іноземців; права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об’єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв’язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать: закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права; принцип не відчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження; принцип рівності конституційних прав і свобод громадян; принцип єдності прав і обов’язків перед суспільством людини; принцип гарантованості прав і свобод людини та громадянина.

Поділ прав та обов’язків на права й обов’язки людини і права й обов’язки громадянина пов’язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства – лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.

Правосуб’єктність – це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб’єктами права, учасниками правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. ЇЇ зміст, зумовлений соціально – політичними факторами, визначають правові акти держави.

Правоздатність – це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов’язків, які допускаються правом даної держави. Правоздатність набувається з народження і зникає зі смертю людини.

Дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов’язки й виконувати їх. В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліття, тобто при досягненні ним віку 18 років, або в інших випадках, встановлених законом. Громадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановленому законом.

Головним елементом правового статусу є основні права й обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов’язки людини та громадянина – основоположна частина Конституції України.

Конституційні права та свободи – це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.

Конституційні права, свободи й обов’язки мають певні юридичні особливості: вони виникають на основі не загальних правовідносин, а безпосередньо правовідносин, передбачених Конституцією; вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та обов’язки громадянина й держави; вони не припиняються й не виникають раз по раз, а діють постійно; їх зміст та обсяг для всіх громадян однакові; їх реальність забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом.