Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обо-в 'язків подружжя, пов 'язаних з укладенням шлюбу, його існу­ванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має значну спе­цифіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим оравочинам у цілому. Форма даного договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладен­ня та примусового виконання, чимало інших моментів наочно показують, що у даному випадку використовуються загальні ци­вільно-правові конструкції договірного права.

Шлюбний договір є одним із способів врегулювання майнових відносин між подружжям (також може визначати майнові права та обов'язки подружжя як батьків). Сфера особистих відносин договірному врегулюванню не підлягає. Договір укладають у письмовій формі і обов'язково нотаріально засвідчують особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (набирає чинності в день реєстрації шлюбу), або подружжя (набирає чинності у момент нотаріального засвідчення). Його укладення з повнолітньою особою можливе лише за наявності засвідченої нотаріусом письмової згоди її батьків (піклувальника). Якщо згідно з Кодексом законів про шлюб УРСР (2006-07)умови шлюбного контракту не могли погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України, то відтепер договір (2947-14) не може лише зменшувати обсяг прав дитини та ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Питання про те, яке саме становище є надзвичайно невигідне, залишається відкритим. Ще один важливий момент, на який слід звернути увагу — неможливість передачі за шлюбним договором у власність одному з подружжя нерухомого та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації. У шлюбному договорі можна визначити:

- загальний термін його дії;

- терміни тривалості окремих прав та обов'язків; чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу;

- майно, яке дружина чи чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї;

- правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з одруженням;

- використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

- можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;

- встановлення за майном, набутим за час шлюбу, статусу спільної часткової власності або особистої приватної власності кожного з них;

- будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства;

- можливість проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, родичів;

- порядок користування житловим приміщенням, якщо у зв'язку з укладанням шлюбу один із подружжя вселяється в житло, яке належить другому.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не можуть зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Крім того, частиною п’ятою вищевказаної статті визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Наприклад, у шлюбному договорі не може бути зазначено, що чоловік дарує дружині квартиру. Такий договір дарування має бути окремо укладений і посвідчений нотаріально.

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар стане їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажито під час шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також умову про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і умову вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Підготував: спеіаліст 1 категорії Миколаївського районного управління юстиції Дмитречко В. М.